2 в 1, або водій-експедитор: межі відповідальності.

 

Ігор Шевчук, адвокат                                                        Свобода означає відповідальність.

Тому більшість людей уникає її.

Бернард ШОУ

Нормативна база:

ЦКУ

Закон від 16.01.2003 № 435-IV;

КЗпПУ

Закон від 10.12.1971 № 322-VIII;

«Про транспортно-експедиторську діяльність»

Закон від 01.07.2004 № 1955-IV;

Постанова №447/24

Постанова Органів влади СРСР «Об утверждении перечня должностей и работ, замещаемых или выполняемых работниками, с которыми предприятием, учреждением, организацией могут заключаться письменные договоры о полной материальной ответственности за необеспечение сохранности ценностей, переданных им для хранения, обработки, продажи (отпуска), перевозки или применения в процессе производства, а также типового договора о полной индивидуальной материальной ответственности» №447/24 від 28.12.1977;

 

Замість вступу.

Сучасні ринки послуг у період економічної кризи, перенасичені пропозиціями, а тому роботу матиме той, хто запропонує клієнту найкомфортніші, найвигідніші умови. Зачіпаючи сферу вантажних автоперевезень, виділяються ті, хто пропонує замовникам комплексний підхід, а саме водії-експедитори. Такий собі «all inclusive» у сфері перевезень вантажів. Клієнт знімає із себе тягар організації транспортування його вантажу, а водії відкривають для себе додаткові способи доходу за рахунок розширення переліку надаваних послуг.

Втім, усім добре до того часу, доки не починаються труднощі. Перевезення, як ви знаєте, діяльність пов’язана із використанням джерела підвищеної небезпеки, а тому не рідкими бувають випадки, коли на дорозі трапляються дорожньо-транспортні пригоди, відбувається пошкодження вантажу внаслідок ненадійного кріплення, вантаж крадуть на місцях стоянки автотранспорту, а також трапляється багато різноманітних випадків, коли клієнта починають цікавити не лише питання комфортної співпраці, а також важливі аспекти матеріальної відповідальності, адже комфорт дуже швидко закінчується там, де починаються витрати. Ось тут і важливо розуміти, де закінчується зона відповідальності водія, а де починаються прямі функції експедирування. Як розмежувати ці два статуси, та, головне питання, до кого пред’являти претензії? Про це і поговоримо у сьогоднішній статті.

 

Перший контакт: водій чи експедитор?

Розпочати аналіз необхідно із з’ясування природи правовідносин між клієнтом (замовником) та водієм-експедитором. Із ким саме укладається договір.

Відповідно до ст.909 ЦКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Згідно ст.1 Закону «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Виходячи із суті послуг, які надаються експедитором, подальша схема співпраці із замовником виглядає наступним чином:

 

 

 

 

            Укладаючи договір транспортного експедирування, водій-експедитор виступає за цим договором як організатор транспортного експедирування, а також, одночасно, переймає на себе зобов’язання щодо його безпосереднього виконання, втім, клієнтом за договором транспортного-експедирування, згідно ст.1 вищезгаданого Закону, є споживач послуг експедитора, таким чином, відносини «клієнт — експедитор» є первинними, тому водій-експедитор у разі не виконання договору транспортного експедирування відповідатиме перед клієнтом як експедитор. Питання щодо розмежування статусів водія та експедитора підтримано Постановою ВГСУ[1]: «Таким чином, законодавець розмежував в окремі інститути послуг "перевезення" та "транспортне експедирування" та визначив, що за договором перевезення у перевізника виникає обов'язок доставити вантаж у пункт призначення одержувачеві, а у експедитора за договором транспортного експедирування виконати особисто експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або організувати їх виконання.».

           

            Зона відповідальності водія (перевізника).

            Водій-експедитор, прийнявши на себе зобов’язання щодо безпосереднього виконання перевезення вантажу, набуває ряд певних обов’язків, за які він несе відповідальність як перевізник. Варто нагадати, що перевізник, згідно із ст.924 ЦКУ, винний за цілісність вантажу доти, доки не доведе протилежне (презумпція вини перевізника), втім це компенсується чітким переліком дій, за які перевізник несе відповідальність.

            До першого аспекту відповідальності перевізника відноситься питання надання транспортного засобу для виконання договору. Обсяг та підстави такої відповідальності обумовлюються сторонами під час укладання договору.

            Другим аспектом, який відноситься до зони відповідальності водія, є дотримання строків доставки вантажу. Даний вид відповідальності настає у разі винного невиконання умов договору відносно часових рамок здійснення доставки вантажу, враховуючи правила, встановлені ст.919 ЦКУ.

            Третім та найважливішим аспектом відповідальності перевізника є питання втрати, нестачі, псування або пошкодження вантажу. На розгляді цього аспекта варто зупинитись більш детально, а саме під втратою розуміється неможливість перевізника видати одержувачу вантаж у зв’язку з його крадіжкою, або фізичним знищенням. Нестачею слід вважати видачу одержувачу вантаж у кількості меншій (ваги, маси, кількості тощо), від тієї, яка була ввірена перевізнику. Під псуванням або пошкодженням вантажу слід розуміти його механічні, біологічні або хімічні зміни, що призвели до зменшення цінності. Повертаючись до питання презумпції вини перевізника, варто наголосити, що останній автоматично вважається винним у недотриманні цілісності вантажу щодо вищенаведених аспектів його (вантажу) збереження.        Відповідно до Постанови ВСУ[2], перевізник має довести наявність наступних обставин, аби уникнути відповідальності за недотримання цілісності вантажу:      

1)      наявність вини відправника вантажу;

2)      наявність особливих природних властивостей перевезеного вантажу;

3)      наявність недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення;

4)      інших обставин, наявність яких виключає вину перевізника й коли незбереження вантажу стало наслідком таких обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

• усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов’язку усунення зазначених обставин;
• перевізник не міг запобігти цим обставинам.

 

            Зона відповідальності експедитора.

            Ст.14 Закону «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що за замовчуванням експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

            Втім, варто зазначити, що експедитор переймає на себе персональну відповідальність за дії залучених до виконання договору осіб. Абз.3 цієї ж статті встановлено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Таким чином, поєднуваний статус водія-експедитора, покладає на експедитора, як на особу, що відповідає перед клієнтом, відповідальність за ті аспекти, які входять до переліку відповідальності перевізника.

            Класичний статус експедитора, як особи, що відшкодувала клієнту шкоду, завдану іншою особою, згідно із ст.1191 ЦКУ, надає йому право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (наприклад, перевізника) у розмірі виплаченого відшкодування. Втім, при поєднанні статусів водія та експедитора, пред’являти зворотну вимогу нікому, бо сам експедитор і є перевізником.

            Усуваючи зі схеми правовідносин особу водія, як окремого учасника процесу виконання договору, експедитор жодним чином не позбавляється відповідальності, яку має вантажовідправник[3].

            Таким чином, до скарбнички обов’язків експедитора можна сміливо додавати обов’язки щодо:

-       перевірки придатності рухомого складу;

-       перевірки придатності контейнерів для перевезення;

-       перевірки придатності систем та засобів кріплення вантажу;

-       підготовки вантажу до відправлення та його упаковки;

-       завантаження й кріплення вантажу.

            Ст.934 ЦКУ встановлює, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 ЦКУ. Таким чином, експедитор несе загальну відповідальність, встановлену за порушення цивільно-правових зобов’язань, а саме, клієнт, умови договору з яким порушено, має право:

-          припинити відносини із таким експедитором в односторонньому порядку, за умови, якщо це передбачено договором транспортного-експедирування;

-          вимагати змінення умов договору транспортного-експедирування;

-          вимагати від експедитора сплати неустойки;

-          вимагати від експедитора відшкодування збитків та моральної шкоди.

 

 

 

 

Повна матеріальна відповідальність експедитора.

Повна матеріальна відповідальність це категорія, яка має джерело свого правового регулювання у сфері трудових правовідносин, а саме питання покладання повної матеріальної відповідальності регулюється ст.134 КЗпП.

Отже, для покладання на експедитора повної матеріальної відповідальності, потрібно, аби такий експедитор перебував із замовником у трудових правовідносинах.

Відповідно до Постанови№447/24, посаду експедитора віднесено до Переліку посад та робіт, що займаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність.

За наявності трудових відносин між замовником та експедитором, а також у разі укладання угоди про повну матеріальну відповідальність, експедитор нестиме (у передбачених законодавством випадках) таку відповідальність у формах: договірної відповідальність (за наявності відповідного договору) та деліктної відповідальності (за наявності трудових відносин).

 

Відповідальність транспортно-експедиторської компанії.

            Особливих відмінностей в об’ємі відповідальності між фізичною особою водієм-експедитором та юридичною особою транспортно-експедиторської компанії не багато. Втім, вони таки є. Хоч транспортно-експедиторська компанія і надає одночасно послуги перевізника та експедитора, але ймовірність, що транспортно-експедиторську компанію уособлює одна особа, яка одначасно виконує функції експедитора та водія, вкрай мала. А, це, у свою чергу, свідчить про те, що для виконання договору буде здійснюватися безпосереднє залучення третіх осіб. Й тут криються приховані загрози для клієнта.

            По-перше, транспортно-експедиторські компанії ставляться до текстів своїх угод набагато прискіпливіше, ніж фізичні особи-підприємці, які внаслідок високої конкуренції йдуть на значні поступки клієнтам, беручи на себе додаткові ризики з метою отримати замовлення.

            Транспортно-експедиторські компанії, як правило, укладаючи договори роблять усе можливе для того, аби розмежувати правовідносини перевезення вантажу від його транспортного експедирування та виключити питання відповідальності експедитора за цілісність та збереження вантажу під час виконання договору. Гарним прикладом такої ситуації, коли експедитору вдалося уникнути відповідальності за знищення вантажу, можна Постанову ВГСУ[4], якою встановлено:

«Умовами договору доручення №02/-10-К від 29.06.2010 року не передбачено покладення на відповідача функцій перевізника, доставки вантажу в пункт призначення та видачі його одержувачу, а лише організацію перевезення.

Касаційна інстанція погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором транспортного експедирування, наявності та розміру збитків, наявності причинно-наслідкового зв'язку між порушенням зобов'язання та понесеними збитками.».

Таким чином експедитор уникнув відповідальності, оскільки в договорі не передбачалось, що до зони його відповідальності відноситься питання збереження вантажу, а перевезення здійснювала інша залучена особа. Наявність відповідного пункту в договорі убезпечує клієнта від подальших проблем. Постановою ВГСУ[5] встановлено: «Проте підчас перевезення вантаж було втрачено, про що свідчать і заяви відповідача до органів досудового розслідування та порушення останнім 13.11.2014 року кримінального провадження № 12014140070002960.

За наведених вище обставин, які ніким не оспорюються, передбаченої Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", нормами ЦК України та п. 7.2 договору відповідальності відповідача за дії залучених ним третіх осіб, як за свої власні, та те що на відповідальність експедитора перед замовником перевезення не впливає ступінь його необачливості при залучені третіх осіб до перевезення, як і його відносини з цими особами, а тому з огляду на зазначене підстав для відмови у позові не було.».

 

            Замість висновку.

            Оформлюючи правовідносини із водієм-експедитором, або із транспортно-експедиторською компанією, замовник позбавляється від зайвого клопоту, пов’язаного із організацією перевезення, а також концентрує свої претензійні інструменти на одній, конкретній особі, не розпорошуючись на інших учасників виконання договору. Втім, наявність таких комфортних умов для перевізника створює й інший, зворотний аспект, який полягає у втраті диверсифікації ризиків. Помилившись в оформлені договору із такою особою, клієнт позбавляє себе можливостей у подальшому звертатись з вимогами до інших учасників, залучених до виконання перевезення вантажу, оскільки немає із такими учасниками окремо обумовлених правовідносин. Укладаючи договір із перевізником та експедитором в одній особі, варто бути вкрай уважним та обумовлювати відповідний правовий зв’язок між наданням послуг перевезення та транспортного експедирування, аби мати можливість компенсувати завдані збитки з експедитора, як особи, відповідальної за організацію перевезення, навіть тоді, коли шкоди клієнту завдано у зоні відповідальності перевізника.