• +38 (096) 124 59 36
  • ihor.shevchuk@shevchuk-lawyers.org.ua

Бізнес по-українськи: плата за послугу самовивозу



Автор: Ігор Шевчук, адвокат

Видання в якому опубліковано: Журнал "Управління фінансами" №4 2020

Дата підготовки матеріалу: 2020-05-01

 

Бізнес по-українськи

Плата за послугу самовивозу

 

ВІДПОВІДАЄМО НА АКТУАЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

·         Чи є самовивіз послугою?

·         Чи є законною стягнення плати за самовивіз?

·         Які ризики несе продавець, запроваджуючи таку плату?

 

            Нещодавно Україну сколихнув скандал після того, як один дуже відомий інтернет-магазин почав стягувати зі своїх клієнтів плату за те, що ті приходять забирати свої замовлення самі. Керівництво магазину поспішило роз’яснити ситуацію: мовляв, така міра була покликана стимулювати клієнтів користуватися послугою доставки і розвантажит точки видачі товарів шляхом зменшення напливу людей.

            Втім, реакція української інтернет-спільноти дала зрозуміти, що такі дії магазину потенційні клієнти сприйняли як зневагу та обман, а не як спосіб зменшити черги.

            Після цього в інтернеті з’явилися додаткові аргументи. У них було зазначено, що багато замовлень, оформлених клієнтами, залишаються відкритими, тобто вони не приходять за товаром, і магазин несе збитки у вигляді витрат на зберігання. Тому магазин вирішив застосувати додаткову плату  у розмірі 10 грн до замовлень, які оформлені для самовивозу, і вартість яких не перевищує 500 грн.

            Автора як юриста більше зацікавила правова природа такої «послуги». Чи законно стягувати з клієнтів плату за те, що вони самостійно прийшли на склад забрати товар, і чи можна такі дії магазина називати послугою?

 

 

            Платний самовивіз як послуга

 

Визначення поняття послуги містить п. 17 ст. 1  Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-XII.Згідно із цією нормою,  послугу варто розуміти як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

            Отже, послуга має певні обов’язкові ознаки (складові). Це отримання споживачем від виконавця (надавача) передбаченого договором матеріального або нематеріального блага за індивідуальним замовленням споживача. З цього можна зробити висновок, що для отримання послуги споживачу потрібно:

1) здійснити волевиявлення у вигляді індивідуального замовлення в обраного виконавця (надавача) послуги;

2) укласти з обраним виконавцем (надавачем) відповідний правочин (договір) у передбачений законодавством спосіб;

3) отримати від виконавця (надавача) визначене договором матеріальне або нематеріальне благо.

Постає логічне запитання: яке благо несе покупцеві послуга платного самовивозу ним товару? Відповідь проста: ніякого. Магазин просто очікує на прихід покупця за товаром і не створює ніяких дій на користь останнього, які б можна було охарактеризувати благом, на відміну від, наприклад, доставки. А тому така бездіяльність не може бути послугою апріорі.

 

 

Платне передання товару як складова договору купівлі-продажу

 

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (ЦКУ), за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Таким чином, передача товару покупцеві — це, по-перше, обов’язок продавця за договором купівлі-продажу, по-друге, істотна умова договору-купівлі продажу як операції з переходу права власності на річ від однієї особи (продавця) до іншої (покупця).

Знову можна поставити контрольне логічне запитання: чи може продавець вимагати плату за дії з передавання проданого товару покупцеві? Давайте з’ясовувати.

Перехід Право власності на товар від продавця до покупця за договором купівлі- продажу переходить у певній послідовності. Щодо придбання товарів в інтернет-магазинах ця послідовність є такою:

Крок 1 Продавець товару бере на себе зобов’язання з публічного договору, тобто зобов’язується здійснювати продаж товарів кожному, хто до нього звернеться, розміщуючи в інтернеті оферту у вигляді сторінки з відповідним товаром та зазначаючи істотні умови договору-купівлі-продажу для його придбання (предмет, ціна, термін виконання зобов’язання).

 

Крок 2 Покупець, перейшовши на сторінку відповідного товару, розміщену продавцем в інтернеті, та ознайомившись з істотними умовами купівлі-продажу та приймаючи їх, акцептує оферту і відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 р. № 675-VIII,  надає свої дані для оформлення правочину. Програмно-інформаційний комплекс продавця автоматично формує відповідне замовлення на товар.

 

Крок 3 Покупець здійснює дію, що засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків за публічним договором (конклюдентна дія) у вигляді здійснення оплати за замовлений товар. Оплата може бути проведена прямо на сайті за допомогою підключених до сайту продавця електронних платіжних засобів або в момент передачі товару продавцем.

Істотні умови договору купівлі-продажу, залежно від обраного способу оплати, покупець виконає одразу після того, як буде здійснено оплату за товар у сумі, що дорівнює ціні, що її продавець зазначив на сайті. З цього моменту покупець стосовно продавця стає кредитором, а продавець, своєю чергою, боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦКУ, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У ч. 1 ст. 662 ЦКУ встановлено, що продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Аналізуючи викладене вище, можна дійти до висновку, що продавець не може вимагати плату за передачу проданого покупцеві товару, оскільки законодавство не передбачає у боржника наявність підстав для стягнення плати за виконання свого зобов’язання.

Продавець може стягувати додаткову плату лише тоді, коли для покупця, за його бажанням та індивідуальним замовленням, буде створено додаткові матеріальні або нематеріальні блага, тобто надана послуга. Наприклад, доставка обраного товару в зазначене покупцем місце. Але в такому разі додаткову плату буде стягнено не за факт передачі товару покупцеві, а за виконання додаткової послуги.

 

 

Платний самовивіз як порушення умов публічного договору

 

Є ще один цікавий момент, який свідчить про незаконність стягування плати за самовивіз товару покупцем. Як можна побачити зі вступної частини цієї статті, умовний інтернет-магазин, дії якого ми розглядаємо, визначив, що для покупців, замовлення яких є більшим за 500 грн, плата за самовивіз не стягується.

Таким чином, якщо особа Х придбає мобільний телефон за 499 грн і прийде сама його забрати, то магазин вимагатиме з неї 509 грн. Проте якщо особа Y замовить такий самий телефон за 499 грн та упаковку серветок за 2 грн, то до сплати вимагатимуть усього 501 грн. Отже, маємо різницю у ціні для двох різних покупців.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦКУ, публічним є договір, в якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). У ч. 2 цієї самої статті встановлено, що умови публічного договору мають бути встановлені однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надано відповідні пільги. У ч. 3 наведеної норми, своєю чергою, визначено, що підприємець не має права надавати перевагу одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з огляду на безпідставність оплати за самовивіз покупець Х має право вимагати продаж товару за тією самою ціною, що й покупець Y, оскільки умови мають бути однаковими для всіх споживачів.

 

 

Правові наслідки та ризики

 

Ті ритейлери. які вирішать запровадити таку практику стягнення коштів за самовивіз товару, мають пам’ятати про певні правові наслідки для таких продавців. Варто знати, що для українського ринку товарів та послуг випадок зі платою за самовивіз — зовсім нова історія. Судової практики щодо цього питання, на жаль, ще немає, тому ми можемо розглядати ситуацію лише теоретично.

Отже, ми з’ясували, що плата за самовивіз не може вважатися послугою з позиції законодавства. Проте і товаром її вважати не можна. Тоді виходить, що цю ситуацію потенційний покупець може трактувати одним зі способів (схема) і залежно від того, яке трактування ситуації обере покупець, можуть наставати певні правові наслідки.

 

Схема

 

Спосіб

Порушення яке здійснив магазин

(з позиції покупця)

Правові наслідки порушення

1

Під час здійснення операції купівлі-продажу магазин прийняв кошти від покупця безпідставно, не надавши жодних товарів та послуг на цю суму коштів.

Магазин ризикує отримати позов про повернення безпідставно набутого майна (переплати) на підставі глави 83 ЦКУ. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦКУ, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Судова практика про повернення надмірно сплачених коштів має свої проблеми, але це тема для іншої статті. Ми ж будемо вважати, що теоретично така можливість для покупця існує

2

Магазин здійснив дискримінаційні дії стосовно конкретного покупця і порушив ч. 2 ст. 633 ЦКУ, продавши йому товар за більшою вартістю (порівняно з тими покупцями, які здійснюють замовлення на умовні 501 грн).

Магазин ризикує отримати додаткові проблеми у вигляді перевірок з боку державних органів, що здійснюють контроль у сфері дотримання законодавства про захист прав споживачів. А це, згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р № 3659-XII, Антимонопольний комітет України, а також Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

 

 

Замість висновків

 

            Цей матеріал є теоретичним і не враховує технічні аспекти здійснення електронних правочинів та не має на меті допомогти вам у заощадженні 10 грн. Якщо всі магазини розпочнуть стягувати плату за самовивіз, то ви не зможете оплатити товар, не сплативши цю суму, оскільки програмний комплекс не дасть вам такої можливості. Це стосуватиметься і готівкових розрахунків. У вас просто не приймуть суму меншу, від тієї, яка включатиме і вартість замовлення, і плату за самовивіз. Характеристика цих дій — тема для окремої статті. Проте, не сплативши грошові кошти за товар, ви не матимете статусу кредитора стосовно продавця, тож вам доведеться платати магазину цю надбавку або ж просто відмовитись від придбання товару у цього продавця. Звісно, покупець має право в судовому порядку вимагати повернення надмірно сплачених коштів. Але цілком очевидно, що з ціною питання у 10 грн це право так і залишиться не реалізованим. Місія цієї публікації — допомогти читачам усвідомити сутність підходу до надання сервісу в Україні особами та організаціями. У вас має бути можливість висловити протест своїм гаманцем та змінити становище на краще.

 

Виноси на поля:

За договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві

Законодавство не передбачає наявність у боржника підстав стягувати плату за виконання свого зобов’язання

Умови публічного договору мають бути однаковими для всіх споживачів

Переглядів: 254

Бізнес по-українськи: плата за послугу самовивозу


Маєте коментар? Напишіть мені!

Вас може зацікавити:
Розмитнення автомобіля.

Нормативна база: 1) Митний кодекс України № 92-15 від 17.11.2010 2) Кодекс України про адміністративні правопорушення № 80731-10 від 15.03.2011 3) Закон України «Про порядок ввезення (пе...
Деякі проблеми страхового відшкодування за фізично знищений транспортний засіб.

Деякі проблеми страхового відшкодування за фізично знищений транспортний засіб.   Ігор Шевчук, юрист   Нормативна база: 1.     Зако...
Автомобільний «Податковий» кодекс.

Нормативна база: 1. Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 2. Закон України Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів № 1963-XII вiд 11.12.1...
...