• +38 (096) 124 59 36
  • ihor.shevchuk@shevchuk-lawyers.org.ua

Деякі тонкощі страхування транспортних засобів юридичних осіб, або не усі позашляховики - «Джипи».



Автор: Ігор Шевчук

Видання в якому опубліковано: Газета "Бухгалтерія"

Дата підготовки матеріалу: 2013-01-26

 

Ігор Шевчук, юрист

Нормативна база:

 1.     ПКУ

Податковий кодекс України від 02.12.10 № 2755-VI;

 2.     ЦКУ 

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV; 

 3.     Закон України № 86/96-ВР

«Про страхування» від 7 березня 1996 року № 86/96-ВР;

 4.     Закон України № 1961-IV

«Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004;

 5.     Закон України № 996-ХІV 

«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999;

 6.     Наказ № 74 

Наказ Держкомстату Укра­їни «Про затвердження типової фо­рми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування» від 17.02.1998 № 74;

 7.     Наказ 488/346

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинно­го обліку роботи вантажного автомобіля»;

 8.     Лист ДПСУ № 3535/6/15-1415

Лист Державної податкової служби України від 28.02.12 р.

    

«Людина скоріше забуде втрату батька, ніж втрату майна»

Нікко́ло Макіаве́ллі 

Передмова.

Чим більше майна ми маємо, тим більше відчуваємо тривогу та страх його втрати. Така особливість людської сутності. Особливо гостро, це відчувається тоді, коли ви – власник великого підприємства, установи, або організації, де кожного дня ваше майно піддається великому ризику бути пошкодженим, або знищеним, а ще, якщо до умов цієї ситуації додати кредити та борги, за якими відповідати доведеться саме власнику, то потреба у додатковому поясненні актуальності та важливості страхування не виникне.

Страхування дає нам відчуття спокою за цілісність та збереженість того чи іншого майна, що нам належить. Або, точніше сказати, має давати… Справа в тому, що інститут страхування в Україні ускладнений хаотичним законодавством, суть якого зводиться до надання страховикам законного способу збагачення за рахунок продажів страхових полісів та мінімізації, а ще краще, - уникнення страхових відшкодувань за різноманітними схемами та способами.

Сьогодні пропонуємо, разом з нами дослідити кілька цікавих аспектів страхування транспорту юридичних осіб, аби вивчити деякі особливі проблеми функціонування такого, безумовно, цікавого правового явища в нашій країні.

 

Пізній вступ.

Не люблю починати пояснювати ті чи інші аспекти правового регулювання без повторювання основних засад теорії. Дана стаття не виключення. Можна сказати, що у такий спосіб люди краще розуміють, але, якщо без лукавства, то так краще розумію я.

Отже, що таке страхування взагалі? Відповідно до загальних положень Закону України № 86/96-ВР страхування - це, у першу чергу, відносини, що мають цивільно-правовий характер. Метою таких відносин є захист майнових інтересів, у нашому випадку, юридичних осіб у разі настання певних подій, що безпосередньо зачіпають стан того чи іншого майна, яке становить предмет страхування, знову ж таки, у нашому випадку - транспорту, що належить юридичні особі. Такі події відповідно до ст. 1 Закону України № 86/96-ВР мають назву страхові випадки. Їх сутність визначається договором страхування або чинним законодавством.

Але, що є захистом майнових інтересів та у чому саме такий захист проявляється? Ніякого безпосереднього захисту майна у страхуванні не існує, це не охорона. Майнові інтереси юридичної особи у страхуванні зводяться до одного - права на отримання страхового відшкодування від страховика внаслідок настання попередньо визначених страхових випадків за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

 

Казуси обовязкового страхування.

Серед обов’язкових видів страхування транспортних засобів, майнового страхування, як такого, не передбачено. Тут дещо проявляється гра менталітету наших громадян. Це із тієї серії, коли усі позашляховики називають «Джипами», а усі копіювальні апарати - «Ксероксами», хоча, це є окремими назвами виробників, а не назвою типу продукції. 

В нашій країні, відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України № 86/96-ВР, під обов’язковим страхуванням мається на увазі, страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. До майнового страхування самого страхувальника, це не має жодного відношення. Відповідно до ст. 3 Закону України № 1961-IV обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Цікаво, що й сам вислів: «придбати страховий поліс», не завжди є правильним, адже не усі договори обов’язкового страхування цивільної відповідальності автовласників, або, як ще їх скорочено називають – ОСЦВА, є страховими полісами.

Відповідно до ст. 10 Закону України № 1961-IV існує два види договорів:

1)    внутрішній договір ОСЦВА;

2)    договір міжнародного ОСЦВА.

Під внутрішніми договорами розуміються ті договори, територіальна дія яких обмежується кордонами України. Договори міжнародного ОСЦВА діють на території країн, зазначених у таких договорах.

Пунктом 1.8. ст. 1 Закону України № 1961-IV визначено, що під страховим полісом слід розуміти єдину форму внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. Таким чином, договір міжнародного ОСЦВА страховим полісом називати некоректно.

Будь-якій юридичній особі слід пам’ятати, що вона є власником транспортного засобу, а не водієм, який на цьому транспорті працює. Якщо водій юридичної особи потрапить у ДТП та з його вини буде завдано шкоду майну та здоров’ю третіх осіб, то відповідальність за завдані збитки нести саме йому. Потрібно розуміти, що водій може бути лише володільцем, або користувачем майна, а за договором ОСЦВА здійснюється страхування цивільно-правової відповідальності власників. Таким чином, є ризик, що, не знаючи тонкощів страхового законодавства, водій, який керує транспортом юридичної особи, потрапивши у ДТП, виявиться таким, що не має страхового полісу. Як мінімум, це може привести до того, що виникне конфлікт між водієм та роботодавцем - юридичною особою. А як максимум - водію доведеться відшкодовувати збитки за власний рахунок, роботодавцю відшкодовувати кошти водію, а сплачені за страхування гроші виявляться такими, які були «викинуті за вітром». Не дуже цікава перспектива…

Як цього уникнути? Про це мова піде далі.

Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закон України № 1961-IV особами, відповідальність яких застрахована, - є страхувальник (юридична особа, власник) та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Відповідно до того ж пункту, володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Виходячи із тлумачення цієї норми, можна зрозуміти, що у страховика є шанс подати позов до суду про визнання водія таким, що керував транспортним засобом неправомірно, і, як наслідок, така ситуація не підпадатиме під здійснення страхового відшкодування. Можете самостійно оцінити бажання страховика зайвий раз відшкодовувати збитки, і, на основі отриманої оцінки, вивести відсоток вірогідності подання такого позову страховиком.

Таким чином, аби придбаний юридичною особою страховий поліс діяв ще й стосовно особи водія, який керує забезпеченим транспортом слід перед кожним службовим виїздом останнього надавати «статус» правомірного володіння майном. Зрозуміло, що водій, як мінімум, має перебувати у трудових відносинах з юридичною особою, аби існував мінімальний логічний зв’язок між юридичною особою, її автомобілем, та особою водія, що ним керує, і все це «під соусом» службових поїздок та статутних цілей юридичної особи.

Аби уникнути вищенаведених негативних наслідків, на кожну поїздку необхідно складати наказ чи завдання про цілі поїздки, де буде прописано, що автомобіль використовується за тими чи іншими завданнями керівництва юридичної особи для виконання статутних цілей останньої та підтверджувати її правомірність певним первинним документом, у нашому випадку - дорожнім листом.

Обґрунтувати, що дорожній лист є первинним документом, який використовується для підтвердження факту правомірного використання транспортного засобу водієм юридичної особи можна, використовуючи наступне законодавство. Так, відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витра­ти, які враховуються для визначення об’єкта оподатку­вання, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку ви­трат, обов’язковість ведення і зберігання яких передба­чено правилами ведення бухгалтерського обліку та ін­ших документів, встановлених розділом II ПКУ. Зок­рема, п. 44.1 ст. 44 ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов’язані вести об­лік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з ви­значенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Це, по-перше.

По-друге, частинами 2, 3 ст. 9 Закону України № 996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського об­ліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Пер­винні документи повинні бути складені під час здійснен­ня господарської операції, а, якщо це неможливо - без­посередньо після її закінчення.  

По-третє, відповідно до Наказу № 74, Наказу 488/346 підприємства зобов’язанні застосовувати подорожні листи. Пункт 1 Наказу 488/346 визначає подорожні листи як типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля. Пункт 1.1 Інструкції про застосування подорожніх листів для службового легкового автомобіля, затвердженої Наказом № 74 встановлює, що застосування подорожнього листа здійснюється для обліку транспортної роботи службових легкових автомобілів. Відповідно до п.п.1.3, 2.1 тієї ж Інструкції подорожній лист є для перевізника підставою для обліку транспортної роботи та списання витраченого пального на загальний пробіг службових легкових автомобілів, а також, для взаєморозрахунків між перевізником і замовником за надання транспортних послуг та застосування будь-яких інших форм подорожніх листів для обліку роботи службових легкових автомобілів не допускається. Відповідно до п. 1 Інструкції, затвердженої Наказом № 74, під перевізниками у даному випадку розуміються усі підприємства, установи і організації незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності, які надають службові легкові автомобілі для транспортного обслуговування юридичних осіб на комерційній основі або використовують їх у службових поїздках за власними потребами.

А на десерт у нас Лист ДПСУ № 3535/6/15-1415, який зазначає, що у випадках, коли підприємство надає автомобіль для використання в службових цілях більш ніж на добу, підставою для обліку витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів є дорожній лист форми № 3, оформлений відповідно до вимог Наказу № 74, обліку транспортної роботи та наказ або розпорядження керівника підприємства-перевізника.  

Таким чином, робимо висновок, що подорожній лист, з огляду на ряд нормативно-правових актів є первинним документом та факт його складання є підтвердженням правомірного використання водієм транспортного засобу, що, у свою чергу, дасть змогу визначити водія, що потрапив у ДТП, як особу, відповідальність якої застрахована (правомірний володілець).

 

Добровільне «не страхування».

Добровільне страхування - це встановлення між страхувальником (підприємством) і страховиком цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів першого без наявності факту законодавчого закріплення обов’язковості існування таких відносин. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України № 86/96-ВР. Однією з особливостей добровільного страхування є те, що конкретні умови страхування визначаються сторонами безпосередньо при укладенні договору страхування. Зрозуміло, що укладання договору добровільного страхування є правом юридичної особи, а не його обов’язком. 

На території України підприємства здійснюють добровільне страхування власних транспортних засобів шляхом укладання договору КАСКО. Даний вид страхування транспортних засобів (включаючи судна, літаки, автомашини тощо) передбачає відшкодування збитків при пошкодженні чи загибелі перевізного засобу, але не включає в себе страхування пасажирів і вантажів, які перевозяться.

Що ж може спіткати юридичну особу в добровільному страхуванні? Справа в тому, що юридичні особи для страховиків - клієнти набагато цікавіші від фізичних осіб, адже, як правило, юридичні особи мають власні автопарки з кількістю авто набагато більшою, ніж є у однієї статистичної фізичної особи. Тому залучати таких клієнтів - справа номер один. А як це зробити? Оскільки ринок досить перенасичений страховиками, кожен намагається запропонувати найвигідніші умови страхування для юридичних осіб, так звані «індивідуальні програми» страхування.

У чому ж тут тонкощі? - запитаєте ви. З першого погляду їх знайти важко, особливо, якщо особа далека від страхування, але вони є. Відповідно до ст. 16 Закону України № 86/96-ВР договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Таким чином, Закон встановлює, що правила страхування, фактично, є уніфікованим додатком до договорів страхування, визначаючи, що останні, по своїй суті, мають орієнтуватись на правила страховика у момент укладання та не можуть їм суперечити.

Проблема полягає у тому, як саме договір з цікавою «індивідуальною програмою» буде співвідноситись із правилами страхування. Звичайно, що відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України № 86/96-ВР, страховик зобов’язаний ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування, але слід пам’ятати, що у реальній буденності діяльність страховиків в Україні має дві основні мети:

1)    Продати поліс;

2)    Не платити страхове відшкодування.

Тому, практика показує, що якщо «великий» клієнт бажає встановити особливу умову в договорі, то йому й не повідомлять про те, що така умова може суперечити, або суперечить встановленим страховиком правилам страхування, а просто внесуть її до умов договору, аби підписання угоди «не зірвалось».

Виключеннями можуть бути лише ті умови договору, які у правилах страхування підкріплюються формулюванням: «якщо інше не передбачено договором страхування».

Таким чином, коли настане момент для страхового відшкодування, у страховика з’являється можливість для подання позову про визнання договору страхування недійсним з посиланням на те, що останній суперечить правилам страхування страховика, або для здійснення інших судових «маневрів», які дадуть змогу затягнути час для здійснення страхового відшкодування, або зменшити її суму тощо.

Цікавим прикладом із судової практики є справа № 22-7201/2008, що розглядалась Апеляційним судом міста Києва. Суть цієї справи зводиться до того, що особа 1 (умовна назва) здійснила страхування транспортного засобу на суму 520 150,00 грн. у страхувальника – (особи 2) шляхом укладання страхового договору. В страхові ризики входило незаконне заволодіння транспортним засобом - навмисне, з будь-якою метою протиправне вилучення застрахованого транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Застрахований транспорт було викрадено, але у салоні останнього знаходились документи на даний транспортний засіб, а саме свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Свою відмову у виплаті страхової суми страховик обґрунтовував тим, що позивач залишив в застрахованому транспортному засобі, що був викрадений, свідоцтво про реєстрацію застрахованого транспортного засобу, що також передбачено умовами полісу. Позивач - Особа 1 зазначив, що під час підписання договору він не був ознайомлений з правилами страхування, оскільки, на момент підписання договору правил на звороті не було. Таким чином, укладаючи договір, Особа 1 не встановлювала та не обговорювала дані особливості здійснення страхових відшкодувань, а з правилами її, звичайно, не ознайомили. У кінцевому результаті рішенням Апеляційної інстанції особі 1 відмовлено у стягнення страхових відшкодувань зі страховика - особи 2 лише з тих причин, що правилами страхування заборонено залишати документи у салоні транспортного засобу. Ось вам і правила страхування, або, як сказав би юрист страховика про дану норму правил: «Мелочь, а приятно!».

У судовій практиці, на жаль, ще багато таких рішень, які надають правилам страховика істотної ваги, зменшуючи суми страхових відшкодувань тощо.

З правової точки зору правила страхування страховика є його є уніфікованою формою додатку до договорів страхування, який страховик подає до уповноваженого органу задля отримання ліцензії для здійснення страхової діяльності, договори з страхувальниками, у свою чергу, є правочинами відповідно до норм цивільного законодавства.

Статтею 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Наразі ми маємо ситуацію, де договір страхування складається з двох частин:

-         Безпосередній договір страхування;

-         Додатки до договору страхування у вигляді уніфікованих правил;

Для юридичних осіб, що збираються страхувати свої автопарки можна у цій ситуації порадити наступне: завжди вимагати надання правил страхування від страховика у письмовому вигляді.

Переглядів: 6033

Деякі тонкощі страхування транспортних засобів юридичних осіб, або не усі позашляховики - «Джипи».


Маєте коментар? Напишіть мені!

Вас може зацікавити:
Правові аспекти використання газобалонного обладнання. Чи потрібно реєструвати ГБО?

Правові аспекти використання газобалонного обладнання. Чи потрібно реєструвати ГБО?   Ігор Шевчук, юрист Нормативна база: 1)    Закон України ...
«Комуналка» у спадок. Чи може суд стягнути заборгованість за комунальні послуги, якщо новий спадкоємець майна не уклав відповідних договорів на обслуговування?

Ні для кого не секрет, що в нашій країні дуже високий відсоток споживачів, що мають заборгованість з несплати комунальних послуг. Серед таких осіб багато людей похилого віку, які під час життя не ...
Реклама на власному авто.

Реклама на власному авто. Ігор Шевчук, юрист. Нормативна база: Закон України № 270/96-ВР « Про рекламу» від 03.07.1996 Закон України № 393/96-ВР ...
...