Керівнику на замітку: «Лізингове КАСКО» для підприємств. Чому слід бути уважним.

Нормативна база:

ЦКУ

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року №435-IV в редакції від 24.07.2014 року;

Закон «Про страхування»

Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року №85/96-ВР в редакції від 04.07.2014 року;

Закон №1961-IV

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року №1961-IV в редакції від 05.02.2013 року.

 

            Транспорт — важливий аспект існування будь-якого підприємства. Перевезення вантажів та пасажирів є актуальним за будь-якого стану економіки.

Сьогодні придбати транспорт не проблема, навіть тоді, коли відсутні гроші на його придбання. Банки пропонують різноманітні лізингові програми, які різняться своїми умовами та пропозиціями. Є у банків і спільні особливості. Наприклад, усі без виключення банки турбуються про власну безпеку, а також, власні прибутки. На ринку важко знайти запропоновану банком пропозицію щодо придбання авто в кредит або в лізинг без обов’язкового укладання договору КАСКО, де банк виступатиме в ролі вигодонабувача. Не зважаючи на те, що відповідно до п.6. ст.6 Закону «Про страхування» КАСКО є видом добровільного страхування, але так вже склалася практика, що банки вимагають укладання такого договору, компенсуючи це включенням страхової премії до кредитних та лізингових платежів. 

            У цій статті ми поговоримо про те, яким чином дана «класична» схема страхування ризиків банку шкодить інтересам споживачам банківських послуг — підприємствам, які набувають транспорт у лізинг.

 

            Хто власник — той і замовляє музику.

            Відповідно до ст.806 ЦКУ за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

            Отже, за договором лізингу автомобіль у власність підприємства не переходить. Підприємство (лізингоодержувач) є лише користувачем. Власником автомобіля залишається лізингова компанія/банківська установа.

            Згідно зі ст.809 ЦКУ ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

            Очевидно, що якщо говорити про ДТП, то ризиків є два:

1)      Водій підприємства за власної вини може спричинити ДТП;

2)      Треті особи можуть спричинити ДТП за власної вини та завдати шкоду транспорту підприємства.

В залежності від варіанту розвитку подій залежатиме джерело відшкодування шкоди підприємству.

В першому варіанті шкоду транспорту підприємства покриває лише КАСКО, а в другому варіанті можна задіяти ще й поліс обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі — ОСЦВА) третьої особи (винуватця). В обох варіантах власником автомобіля виступатиме лізингова компанія, що тягне за собою певні наслідки у процедурі отримання страхового відшкодування. В цьому й приховані певні тонкощі, які лізингоодержувач має враховувати:

 

-          Вина водія підприємства.

За такої умови відшкодувати шкоду можна лишень за рахунок КАСКО. Згідно з п.1. ст.985 ЦКУ страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Таким чином, якщо за договором КАСКО вигодонабувачем визначено лізингову компанію, то страхове відшкодування, в залежності від умов договору, підприємству може й не дістатись.

Аби уберегти підприємство від несподіванок у вигляді відсутності коштів на ремонт лізингового транспорту, слід при укладанні договору КАСКО передбачити подальший рух коштів, наприклад:

-          переведення грошових коштів лізинговою компанією на рахунок СТО для оплати ремонту;

-          зарахування страхового відшкодування у вигляді лізингового платежу за користування транспортом;

-          зменшення вартості предмета лізингу на суму отриманого лізингодавцем страхового відшкодування.

Включення даних умов до договору КАСКО забезпечить лізингоодержувачу страховий інтерес[1]. Якщо дані умови у договорі КАСКО не передбачити, такий договір буде звичайним договором страхування на користь третьої особи, без встановлення для такої особи подальшого обов'язку передавати кошти лізингоодержувачу для ремонту транспорту, що в подальшому може викликати багато непорозумінь між сторонами.

 

-       Вина третіх осіб у пошкоджені лізингового транспорту.

У даному випадку є можливість скористатися полісом ОСЦВА третьої особи, яка завдала шкоди транспортному засобу підприємства. Відповідно до п.33.1.4. Закону №1961-IV водій автомобіля, причетного до ДТП повинен протягом трьох робочих днів письмово повідомити страховика про ДТП, а також надати відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Відповідно до п.35.1. Закону №1961-IV страхувальник протягом тридцяти робочих днів з моменту подання повідомлення про ДТП має подати страховику заяву про страхове відшкодування.

Здається, що усе просто та зрозуміло. Водій підприємства подає повідомлення про ДТП, а протягом наступних тридцяти днів страхувальник (у даному випадку лізингова компанія, як власник авто) має подати заяву про здійснення страхового відшкодування.

Насправді за даних умов відшкодування шкоди через поліс ОСЦВА ставить лізингоодержувача у позицію «цуцванг». Якщо лізингова компанія звернеться за відшкодуванням шкоди за договором КАСКО й отримає страхове відшкодування, то звертатись за полісом ОСЦВА вона вже не зможе, адже шкода буде відшкодована й така поведінка може класифікуватись як подвійне відшкодування шкоди, що тягне за собою певні юридичні наслідки.

Якщо лізингова компанія звернеться із заявою про здійснення страхового відшкодування за полісом ОСЦВА до страхової компанії винуватця й отримає страхове відшкодування, то обов’язку передавати ці кошти лізингодержувачу також не буде. Усі ризики доведеться нести підприємству згідно із ст.809 ЦКУ.

Якщо лізингова компанія спрямує кошти від ОСЦВА на ремонт авто, а кошти від КАСКО залишить собі, то є ризик, що один зі страховиків може звернутись до суду, що потенційно може створити для лізингоодержувача додаткові проблеми, як мінімум, участь у судовому процесі у якості третьої особи. Приховати факт подвійного відшкодування не вийде, адже страхові компанії контактують між собою. Так, наприклад, у справі ВГУСУ №5011-16/14500-2012[2] страховик після здійснення відшкодуванням за договором КАСКО звернувся з регресною вимогою до страховика, що здійснював страхування за полісом ОСЦВА й дізнався про те, що останній також здійснював страхове відшкодування.

Аби уникнути даної ситуації можемо порадити уважно читати договір лізингу, де слід передбачити, що кошти, які надходять від третіх осіб у наслідок покриття збитків мають спрямовуватись на ремонт транспортного засобу, або в рахунок розрахунків між сторонами.

 

Контроль над ситуацією, або ми візьмемо усі проблеми зі страхування на себе.

            Той факт, що лізингова компанія буде займатись питанням страхування авто без Вашої участі завжди подається як привілей лізингу. Але не слід забувати про те, що фінансувати страховку буде саме лізингоодержувач. Якщо договір КАСКО буде складений таким чином, що у разі настання страхового випадку саме вигодонабувач (лізингова компанія) контактуватиме зі страховою компанією, це може привести до того, що сума страхової виплати, а також її (виплати) способи та умови будуть погоджені таким чином, який є зовсім неприйнятним для лізингоодержувача. Тому, аби не втратити контроль у майбутньому, слід передбачити, що саме страхувальник (лізингоодержувач) уповноважений контактувати зі страховиком у разі страхового випадку, або, принаймні, погодження питань має відбуватись за його (страхувальника) участі.

 

Страховка у подарунок.

Проаналізувавши пропозиції фінансових установ щодо лізингу, я помітив наявність такого «бонусу» як подарунок у вигляді страхування лізингового транспорту. Звучить заманливо, але якщо розібратись, то маємо наступне:

-          лізингова компанія є власником авто;

-          лізингова компанія є страхувальником авто;

-          лізингова компанія є вигодонабувачем страхової виплати.

Лізингоодержувач не фігурує як сторона у договорі. За даних умов не має й страхового інтересу. Якщо об’єктам лізингу буде завдано матеріальної шкоди, лізингоодержувач не зможе вимагати її (шкоди) відшкодування у страховика, адже він не є, а ні страхувальником за договором страхування, а ні вигодонабувачем. Лізингова компанія у даному випадку матиме привілейоване право обирати джерело покриття збитків. Аналізуючи ситуацію на ринку страхових послуг, можна дійти висновку, що страхові відшкодування страховиками виплачуються не без проблемно. Це, у свою чергу, може змусити лізингову компанію за наявності мінімальних проблем зі страховиком перевести свою вимого щодо відшкодування шкоди саме на лізингоодержувача на підставі тієї ж ст.809 ЦКУ.

 

Страховку у розстрочку.

Якщо страховку «не дарять», то суму страхової премії включають у вартість лізингових платежів. Але договором лізингу не встановлюється графік розрахунків між лізинговою компанією та страховиком. Лізингоодержувачу важливо знати про те, як, коли та в якому обсязі лізингова компанія сплатила страхову премію страховику. Так у справі ВГСУ №33/202[3] між сторонами була домовленість про сплату страхової премії двома різними частинами через кожні шість місяців. Сталося так, страховий випадок стався протягом перших шести місяців. Таким чином лізингоодержувач опинився у ситуації, за якої страховик отримав лише половину страхової премії. Суд дійшов висновку, що сума страхового відшкодування підлягає зменшенню на суму недоплаченої страхової премії (за згоди лізиноодержувача та лізингової компанії). В інакшому випадку взагалі втрачається право на отримання страхового відшкодування: «Оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Х1" не сплатило другу частину страхового платежу у розмірі х грн., то дана сума підлягає відрахуванню з суми страхового відшкодування (за погодженням з товариством з обмеженою відповідальністю "х2" та товариством з обмеженою відповідальністю "х1", оскільки у разі їх незгоди і несплати частини страхового платежу, у відповідача не виникає обов'язку за договором проводити страхову виплату)».

 

Замість висновку.

Керівнику підприємства, який взяв за мету придбання транспорту у лізинг, слід усвідомити декілька речей.

По-перше, страхування, яке без перебільшення нав’язується лізингоодержувачам, спрямоване не на захист майнових інтересів останнього, а на захист інтересів лізингової компанії. Тому погоджуватись на підписання договору страхування у форматі «як є» — досить небезпечно з фінансової точки зору.

По-друге, якщо підприємство несе витрати на страхування, то, як мінімум, має бути забезпечений страховий інтерес цього підприємства, адже в інакшому випадку просто зникає суть самого страхування.

По-третє, транспортний засіб у лізинг, це ще не власність підприємства — це оренда. У зв’язку з цим слід аналізувати й юридичні наслідки та особливості «лізингового» майна, які можуть виникнути у разі пошкодження автомобіля.

Добровільне страхування від того й називається добровільним, бо сторони в праві обирати цікаві для себе умови й погоджувати їх між собою. Тому не поспішайте приймати «базові» пропозиції лізингових компаній без врахування інтересів Вашого підприємства. У боротьбі за клієнта на не дуже жвавому ринку продажу транспорту, є висока вірогідність того, що вони підуть Вам на зустріч.