Держконтроль за автомобільними вантажоперевезеннями.

Нормативна база:

Європейська Угода

«Європейська угода стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)» від 01.07.1970 року;

ЦКУ

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року №435-IV;

КЗпПУ

Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року №322-VIII;

КУпАП

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 №8073-X;

Закон №222-VIII

«Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року №222-VIII;

Закон №2344-III

«Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III;

Закон №1644-III

«Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 року №1644-III;

Закон №2245-III

«Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 року №2245-III;

Постанова КМУ №1001

«Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» від 02.12.2015 року №1001;

Наказ МВС №822

«Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» від 26.07.2004 року №822.

 

Галузь вантажних перевезень завжди була ключовою для зростання й розвитку економічного благополуччя усієї країни. Це обумовлюється одним звичайним правилом: кому потрібні товари, які неможливо доставити їх замовнику? Відповідь проста: нікому. Тому вантажні перевезення можна назвати навіть стратегічним напрямком для розвитку, а останній неможливий без якісного правового врегулювання з боку держави.

Задача цієї статті полягає у тому, аби розібратись у трьох аспектах вантажоперевезень:

1.Ліцензування. Хто, як і де може надати дозвіл для здійснення вантажних перевезень та для чого саме такий дозвіл потрібний?;

2. Контроль держави у вигляді перевірок перевізників з боку уповноважених органів. Які документи повинні бути у водія та які документи можуть вимагати для перевірки?;

3. Відповідальність водіїв перевізників, як складова дотримання умов надання послуг з перевезення вантажів;

 

Аспект перший. Ліцензування вантажоперевезень.

Для яких видів вимагається?

Ліцензування є видом державного контролю за здійсненням фізичними та юридичними особами підприємницької діяльності та є своєрідним фільтром для підвищення якості ведення такої діяльності у певних галузях шляхом запровадження критеріїв, виключно з дотриманням яких особам надається право на здійснення підприємницької діяльності у тій галузі, яка підлягає ліцензуванню.

Ліцензування господарської діяльності в Україні здійснюється відповідно до вимог Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності». Сфера вантажних перевезень, як виду господарської діяльності, підлягає ліцензуванню відповідно до вимог п.24 ч.1 ст.7 вищезгаданого Закону. Так, відповідно до положень наведеної норми Закону встановлено, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

-          перевезення пасажирів;

-          небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом;

-          міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином до теми нашої статті відносяться лише два види автомобільних вантажних перевезень — перевезення небезпечних вантажів та міжнародні вантажні перевезення. Отже тільки ці напрями підлягають обов’язковому ліцензуванню, оскільки перелік видів перевезень є виключним. То ж ми закцентуємось на питанні отримання дозволів саме цих двох категорій, проте спочатку варто зупинитись на тому, що вважається небезпечним вантажем з точки зору законодавства, а також, що таке міжнародні перевезення вантажів.

Поняття небезпечного вантажу можна віднайти у Законі «Про перевезення небезпечних вантажів», ст.1 якого встановлює, що небезпечним вантажем вважаються речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Аби конструктивно спілкуватись із органами контролю, варто чітко розуміти, який саме вантаж підпадає під поняття небезпечного, а який можна перевозити без наявності дозвільних документів. Для зручності можна скористатись переліком небезпечних вантажів[1], які складено на підставі Правил «дорожнього перевезення небезпечних вантажів», затверджених Наказом МВС №822 від 26.07.2004 «Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» та розміщено на офіційному веб-сайті Управління безпеки дорожнього руху.

Із поняттям міжнародних перевезень вантажів дещо простіше, оскільки тлумачення цього терміну регламентоване пунктом «h» ст.1 «Європейської угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення» (Україна приєдналася до Угоди 07.09.2005 року), яким встановлено, що під міжнародними автомобільними перевезеннями розуміються: «любые автомобильные перевозки с пересечением, по крайней мере, с одной границы».

 

Хто видає ліцензії?

            Згідно ч.4 п.5 Положення[2] «Про Державну службу України з безпеки на транспорті», Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу автомобільним, залізничним, морським та річковим транспортом.

 

            Які вимоги для отримання ліцензії?

Оскільки даний вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню, то й існують певні критерії, на підставі яких й приймається рішення про надання ліцензії — це так звані ліцензійні умови.

Нормативним документом, яким встановлюється ліцензійні умови для вантажоперевезень є Постанова КМУ №1001, якою затверджено «Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» (далі — Ліцензійні умови).

Відповідно до п.3 Ліцензійних умов встановлено, що дія цих Ліцензійних умов поширюється на суб’єктів господарювання юридичних та фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином у першу чергу для отримання ліцензії необхідно виконати критерії Ліцензійних умов. Зверніть увагу, що це першочергові вимоги, які потрібно виконати до того, як звертатись за отриманням ліцензії. Ліцензійні умови також містять вимоги, які потрібно буде виконувати вже після отримання ліцензії. На таких вимогах ми зупинятись не будемо.

 Для зручності викладемо критерії у формі таблиці:

 

Вимоги до суб’єкта	Опис вимоги	Пункт Ліцензійних умов
Досвід у сфері перевезень	Для отриманння ліцензії на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями видаються за умови підтвердження здобувачами таких ліцензій трирічного досвіду роботи за видами господарської діяльності: - внутрішні перевезення пасажирів на таксі; -   внутрішні перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення; -   внутрішні перевезення пасажирів автобусами; -   внутрішні перевезення небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями;	п.5 Ліцензійних умов
Трудові відносини з водіями	Водії мають бути оформлені у відповідності до ст.24 КЗпПУ.	п.9 Ліцензійних умов
Вимоги до водіїв	Для здійснення міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями: -   наявність посвідчення водія категорій “C”, “C1”, “CE”, “C1E”; -   наявність стажу роботи водієм на внутрішніх перевезеннях вантажів вантажними автомобілями - не менше одного року; -   для керування транспортними засобами, дозволена максимальна вага яких не перевищує 7,5 тонни, мінімальний вік водія має становити не менше 18 років; -   для керування іншими транспортними засобами - 21 рік або не менше ніж 18 років за наявності професійно-технічної освіти за спеціальністю “водій автотранспортного засобу”.   Для здійснення внутрішніх та міжнародних перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями: -  стаж роботи за категоріями “C”, “C1”, “CE”, “C1E” не менше трьох років; -   наявність стажу роботи водієм на внутрішніх перевезеннях небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями (для міжнародних перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями) - не менше одного року; -   наявність свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, видане компетентним органом України або іншої держави - учасниці Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів; -   мінімальний вік водіїв - 21 рік.	п.п.3 п.11 Ліцензійних умов п.п.4 п.11 Ліцензійних умов
Трудові відносини з персоналом, що перевіряє технічний стан транспортних засобів	Технічний персонал має бути оформлений у відповідності до ст.24 КЗпПУ.	п.9 Ліцензійних умов
Вимоги до персоналу, що перевіряє технічний стан транспортних засобів	Персонал, що перевіряє технічний стан та виконує роботи з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, повинен мати: -   професійно-технічну освіту за спеціальністю “слюсар з ремонту автомобілів” або вищу освіту за спеціальністю “автомобілі та автомобільне господарство”; -   стаж роботи за фахом - не менше одного року.	п.12 Ліцензійних умов
Трудові відносини з медичним персоналом	Медичний персонал має бути оформлений у відповідності до ст.24 КЗпПУ.	п.9 Ліцензійних умов
Вимоги до медичного персоналу	До медичних працівників, які проводять щозмінні медичні огляди водіїв висуваються наступні вимоги: -   кваліфікацію лікаря лікувального профілю та/або молодшого медичного працівника з медичною освітою за спеціальністю “сестринська справа”, “лікувальна справа”.	п.13 Ліцензійних умов
Трудові відносини з фахівцем, відповідальний за організацію та безпеку міжнародних перевезень	Фахівець має бути оформлений у відповідності до ст.24 КЗпПУ.     Даний фахівець винаймається у разі провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями (крім небезпечних перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів).	п.9 Ліцензійних умов п.20 Ліцензійних умов
Вимоги до фахівця, відповідального за організацію та безпеку міжнародних перевезень	Фахівець, відповідальний за організацію та безпеку міжнародних перевезень, повинен бути власником, співвласником, акціонером, керівником або працівником автомобільного перевізника та керувати діяльністю не більше, ніж чотирьох перевізників із сукупним автопарком не більше, ніж 50 транспортних засобів для перевезень.	п.14 Ліцензійних умов
Трудові відносини з уповноваженим (консультантом) з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів	Уповноважений (консультант) має бути оформлений у відповідності до ст.24 КЗпПУ. Даний консультант винаймається у разі провадження господарської діяльності з внутрішніх та (або) міжнародних перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів вантажними автомобілями	п.9 Ліцензійних умов   п.21 Ліцензійних умов
Вимоги до уповноваженого (консультанта) з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів	Уповноважений консультант має відповідати наступним вимогам: -  бути власником, співвласником, акціонером, керівником або працівником автомобільного перевізника; -  мати свідоцтво про підготовку згідно з Європейською Угодою «Про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів».	п.15 Ліцензійних умов
Страхування	-  Вимагається наявність страхування: водіїв, пасажирів та кондукторів від нещасних випадків на транспорті; -  цивільно-правової відповідальності; -  міжнародне страхування цивільно-правової відповідальності.	п.п.12 п.16 Ліцензійних умов
Матеріально-технічна база	Для суб’єкта, який прагне отримати ліцензію вимагається створення власної або орендування матеріально-технічної бази, яка забезпечує виконання технологічних операцій.   У разі відсутності матеріально-технічної бази або якщо одна чи більше технологічних операцій не виконуються, допускається укладання договорів із суб’єктами господарювання, що надають послуги з виконання технологічних операцій.	п.п.3 п.16 Ліцензійних умов   п.п.4 п.16 Ліцензійних умов
Вимоги до матеріально-технічної бази	Ліцензійні умови містять вимоги до матеріально-технічної бази суб’єкта, серед яких: - службове приміщення, у якому зберігаються документи, передбачені п.п.1 п.16 Ліцензійних умов; -   спеціально пристосовані приміщення, гаражі, майданчики, стоянки для зберігання автобусів або спеціально відведені для зберігання інших транспортних засобів майданчики поза житловими зонами; -          устатковання для перевірки технічного стану транспортного засобу; виробничі споруди та засоби для: -          проведення технічного обслуговування транспортних засобів; -          проведення операцій з відновлення справності транспортних засобів, їх складових частин (систем) або відновлення їх ресурсу; -          спеціальне приміщення для проведення щозмінних медичних оглядів водіїв, яке відповідає вимогам табеля оснащення постійного спеціального приміщення для проведення щозмінного передрейсового та післярейсового медичних оглядів водіїв транспортних засобів.	п.26 Ліцензійних умов
Транспортні засоби	До використання у господарській діяльності допускаються транспортні засоби, які відповідають наступним вимогам: -          зареєстровані відповідно до Порядку державної реєстрації транспортних засобів[3]; -          є власністю ліцензіата та мають свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу або надані ліцензіату в оренду, кредит, лізинг і мають свідоцтво про реєстрацію та тимчасовий реєстраційний талон, якщо передбачено їх оформлення; -          пройшли обов’язковий технічний контроль та щодо яких складено протокол перевірки технічного стану транспортного засобу згідно з Порядком[4]; -          внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як засоби провадження господарської діяльності ліцензіата. До міжнародних перевезень вантажів (крім небезпечних вантажів та небезпечних відходів) додатково до вищенаведеного вимагається: -          обладнання контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку; -          сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватиметься перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; До внутрішніх та (або) міжнародних перевезень небезпечних вантажів та небезпечних відходів додатково до вищенаведеного вимагається: -          свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів (для транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення небезпечних вантажів, - свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів (тільки на транспортні засоби EX/II, EX/III, FL, OX, AT та MEMU); -          спеціальне обладнання (противідкотні упори, засоби пожежогасіння, конуси із світловідбивною поверхнею, миготливі ліхтарі жовтого кольору з автономним живленням, знаки аварійної зупинки, жилети із світловідбивними елементами, переносні ліхтарі); -          інформаційні таблички про небезпечний вантаж за переліком небезпечних вантажів.   Використання транспортного засобу одночасно декількома ліцензіатами заборонено.	п.27 Ліцензійних умов                         п.33 Ліцензійних умов               п.34 Ліцензійних умов                             п.28 Ліцензійних умов

 

Як отримати ліцензію?

Для отримання ліцензії необхідно звернутись до відділу ліцензування наземного транспорту[5] Державної служби України з безпеки на транспорті та подати заяву на отримання ліцензії за формою згідно з додатком 1 до Ліцензійних умов.

Варто зазначити, що до заяви на отримання ліцензії необхідно додавати додаткові документи, які складають з двох пакетів:

1)      документи, що вимагаються згідно з ст.11 Закон №222-VIII;

2)      документи, що вимагаються згідно з п.7 Ліцензійних умов.

Загальний перелік документів складається з:

-            відомості про наявність матеріально-технічної бази, або договорів щодо її оренди (копії долучаються у завіреному здобувачем вигляді) згідно форми, затвердженої додатком 2 до Ліцензійних умов;

-            відомості про власні, орендовані, надані ліцензіату в кредит або лізинг транспортні засоби із долученням копій свідоцтв про реєстрацію таких транспортних засобів за формою, затвердженою додатком 3 до Ліцензійних умов;

-            відомості про кваліфікацію персоналу автомобільного перевізника, згідно із додатком 5 до Ліцензійних умов;

-            копія паспорта керівника здобувача ліцензії;

-            опис документів (додаток 6 до Ліцензійних умов), що подаються для одержання ліцензії, у двох екземплярах.

 

Яка відповідальність передбачена за здійснення вантажоперевезень без наявності відповідної ліцензії?

У разі здійснення вантажних перевезень у тих сферах, які підлягають обов’язковому ліцензуванню, без попереднього отримання відповідної ліцензії, перевізнику загрожує адміністративна відповідальність, яка передбачається Законом №2344-III та КУпАП.

Відповідно до ст.164 КУпАП встановлено, що у разі провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Повторне вчинення цього правопорушення протягом року призведе до штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із тими ж додатковими наслідками.

Відповідно до ст.221 КУпАП розгляд справ про адміністративні правопорушення за ст.164 покладено на суддів районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

 

Аспект другий. Контроль.

Хто може складати протоколи?

Щодо того, хто може складати протокол про адміністративні правопорушення за ст.164 КУпАП, то тут спостерігається деяка множинність контролюючих органів. Згідно ч.1 ст.255 КУпАП встановлено, що протокол за даною статтею вповноважені складати:

-                уповноважені особи органів внутрішніх справ (Національної поліції);

-                 уповноважені особи органів державного нагляду у сфері пожежної і техногенної безпеки;

-                уповноважені особи Державної служби з питань безпеки на транспорті;

-                уповноважені особи фінансових органів;

-                уповноважені особи Державної екологічної інспекції.

 

Документи, які будуть вимагати для перевірки.

Стаття 48 Закону №2344 покладає на водія мати при собі, а на перевізника — забезпечити наявність у водія певного пакету документів, що є одною з обов’язкових вимог здійснення господарської діяльності зі здійснення вантажних перевезень.

 

Документи для водія	Документи для перевізника
1)      Посвідчення водія;	1)      документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах,
2)      Реєстраційні документи на ТЗ;	2)      ліцензія на надання відповідних послуг;
2)      свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів (у разі їх перевезення);
3)      свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (у разі їх перевезення);
4)      письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації (у разі перевезення небезпечного вантажу).

 

Відповідальність за відсутність документів.

Згідно зі ст.60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

За відсутності документів, наведених у таблиці вище (ст.48 вищезгаданого Закону), й у разі надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення цих документів, перевізнику загрожує штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Аспект третій. Відповідальність водіїв.

У сфері перевезень вантажів водій чи не найважливіша фігура. Від його умінь та професійних якостей залежить безпека на дорозі, цілісність вантажу та виконання зобов’язань перевізника. Втім, навіть у найдосвідченіших професіоналів стаються помилки. Під час здійснення перевезення вантажу (в тому числі й небезпечного) водій може допустити помилку у дотриманні правил дорожнього руху та спричинити дорожньо-транспортну пригоду.

За такої ситуації проблеми виникають і у перевізника, оскільки їхній водій своїми діями може зірвати строки здійснення доставки, а під час перевезення небезпечного вантажу ще й завдати великої шкоди довкіллю та третім особам. Мабуть будь-якого керівника підприємства, що здійснює перевезення вантажів, цікавить питання відповідальності за ті збитки, які виникають у наслідок дій водія такого підприємства. А збитки можуть бути як у вигляді відшкодування шкоди за пошкоджене майно третіх осіб у наслідок ДТП, так і виплата неустойки за прострочення доставки, що у міжнародних перевезення має велике значення, в тому числі й репутаційне.

 

Збитки у наслідок прямої шкоди, завданої ДТП.

 Відповідно до ст.1187 ЦКУ діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів є джерелом підвищеної небезпеки. Частина друга цієї ж статті встановлює, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Таким чином, норма визначає, що відшкодовувати збитки має володілець транспортного засобу, який спричинив ДТП. Втім, не все так очевидно. Відповідно до п.4 Постанови №6[6] встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Таким чином, у разі завдання збитків водієм юридичної, шкода третім особам відшкодовуватиметься саме юридичною особою.

 

Збитки у наслідок невиконання умов договору перевезення вантажу.

Для того, аби підприємства мало можливість стягувати зі свого працівника повну матеріальну шкоду за завдані збитки, необхідно, аби між підприємством та таким працівником існував договір про повну матеріальну відповідальність, укладений у формі та в порядку, передбаченим КЗпПУ.

Втім, щодо водіїв є певні особливості. Договори про повну матеріальну відповідальність можуть укладатись тільки щодо тих посад, які внесені до переліку[7] посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність. Така вимога випливає зі ст.135¹ КЗпПУ. Перелік є вичерпним й посади водія у ньому немає. Тому й укласти такий договір із водієм не вбачається можливим. Проте існують випадки, коли покладання повної матеріальної відповідальності можливе й без попереднього укладання вищезгаданого договору, а по факту завдання збитків. Такі обставини передбачені ст.134 КЗпПУ, серед яких є пункти, які, на мою думку, можуть бути застосовані й до водія підприємства.:

 

1)      Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані.

У разі, якщо прострочення доставки вантажу відбулося у наслідок ДТП, яке спричинив водій перевізника перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння і це призвело до збитків у виглядів неустойки, то підприємство-перевізник має можливість компенсувати такі втрати шляхом їх стягнення з водія. Втім, така компенсація не буде прямою, а лише у порядку права зворотної вимоги (регресного позову) у порядку, передбаченому ст.1191 ЦКУ.

 

2)      Шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.

Якщо, умовно, водію доручено здійснити доставку із Львова до Варшави за певним, попередньо встановленим маршрутом, а останній вирішив заодно навідатись до Харкова у своїх справах й там потрапив у ДТП, то така ситуація також дає підстави підприємству розглянути можливість звернення до водія із зворотною вимогою щодо компенсації збитків.

 

3) Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Цей пункт також за деяких обставин, теоретично, може надати можливість підприємству стягнути збитки за неустойку з водія. Наприклад, якщо буде встановлено, що водій підприємства навмисно збив людину вантажівкою й цим «зірвав» доставку вантажу, то юридична особа-перевізник зможе пред’явити такому водію цивільний позов у порядку кримінального провадження. Стаття 61 нового КПК[8] дозволяє юридичним особа заявляти вимоги у статусі цивільного позивача.

 

Підсумок.

Керівнику підприємства-перевізника варто пам’ятати, що контроль з боку держави під час отримання ліцензії на здійснення ліцензійних видів перевезень — це лише початок взаємовідносин із державою. Оскільки автоперевезення по своїй суті є постійним джерелом підвищеної небезпеки то держава в особі уповноважених на те органів контролю буде постійно прагнути вказати суб’єкту господарювання на його недоліки, аби ту небезпечність мінімізувати. Така пристальна увага до суб’єкта господарювання знаменує йому матеріальні втрати у вигляді штрафів, якщо останній не долучить максимум зусиль для дотримання відповідних вимог, нормативів та правил встановлених законодавством для здійснення такого виду господарської діяльності.