А чорне таки біле, або огляд зміненої судової практики щодо визнання дроблених депозитів законними.

                                                        Борітеся — поборите!

                                                                                                          Т.Г. Шевченко

Нормативна база:

Конституція України

Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР;

КАСУ

Закон від 06.07.2005 № 2747-IV;

Закон «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

Закон від 23.02.2012 № 4452-VI;

 

Замість вступу.

Близько чотирьох місяців тому у газеті «Бухгалтерія» було опубліковано матеріал «Захист грошей, або як вкладнику аргументувати відсутність «Дроблення депозиту» при його наявності»[1]. У тій статті ми, по суті, підготували своїм читачам правову позицію, якою можна скористатись для доведення у суді свого права бути включеним до переліку вкладників проблемного банку. Тепер можна проаналізувати актуальну судову практику та з’ясувати, чи почали судді дослуховуватись до тих аргументів, які ми наводили у попередньому матеріалі.

           

            Про поновлення призупинених проваджень.

Ще до настання Нового Року усі судові провадження, де розглядалось питання про включення вкладників проблемних банків до переліків та реєстрів осіб, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — ФГВФО), масово призупинялись судами. Уповноваженими особами подавались відповідні клопотання про призупинення, оскільки підставами для спорів є застосування положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VІ від 23.02.2012, щодо конституційності якого було відповідне звернення Верховного Суду України до Конституційного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України, конституційність якого на сьогоднішній день й досі не встановлена. Втім, на початку року почали з’являтися судові рішення того ж Верховного Суду України, наприклад, Постанова ВСУ від 28.02.2017 у справі № 826/13210/15.

Відповідно до ч. 5 ст. 156 КАСУ провадження у справі поновлюється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду, якщо відпадуть обставини, які були підставою для зупинення провадження. Таким чином, на сьогоднішній день у вкладників, судові справи яких були «заморожені», є можливість поновити свої судові провадження, подавши до суду відповідне клопотання про поновлення у зв’язку з тим, що відпали обставини, які були підставою для зупинення провадження у цих справах, щодо необхідності встановлення законності (конституційності) статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Як показує практика, суди без проблем поновлюють призупинені провадження, ґрунтуючись на такій аргументації. Наприклад, за таким клопотанням було поновлено наступні призупинені провадження:

-          справа № 826/24913/15;

-          справа № 826/24911/15;

-          справа № 826/24930/15;

-          справа № 826/24932/15.

 

            ВАСУ змінив усе.

Хоч у нас в країні немає прецедентного права, втім, вже багато років суди нижчої ланки під час прийняття судових рішень орієнтуються на касаційну інстанцію. Це обумовлено тим, що будь-який суддя прагне до того, аби його судові рішення залишались без змін після їх перегляду апеляційними та касаційними судами. Це така собі ознака якості судового рішення й, як наслідок, індикатор професіоналізму самого судді. Тому, коли ВАСУ висловлюється з приводу тлумачення якоїсь правової норми, чи ситуації, у більшості випадків це стає аксіомою для судів нижчих інстанцій. Так сталося й цього разу. Наприклад, у Постанові ВАСУ[2] зазначено: «Слід зазначити, що доводи судив попередніх інстанцій та відповідачів про нікчемність договорів банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок "дроблення" іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину.» Саме це формулювання, яке зараз так активно почало з’являтись у рішеннях касаційного суду змінило практику на користь вкладників.

Зазначивши, що так зване «дроблення» не тягне за собою нікчемність депозитного вкладу, ВАСУ нейтралізував і інші доводи Уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів, які були факультативними по відношенню до основного арґумента про нікчемність, на якому й будувалась уся правова позиція.

 

Момент укладання депозитного договору та його чинність.

Наразі одним із ключових аспектів під час судового розгляду є питання моменту виникнення депозитного вкладу у часі, а саме, суди аналізують, коли саме було укладено депозитний договір: до визнання банківської установи проблемною, чи опісля. Наприклад, у Постанові КААС[3] зазначається: «Як вбачається з матеріалів справи, до часу віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем діяв договір банківського вкладу (депозиту), на умовах якого на рахунок позивача внесено та прийнято банком 7100,00 дол. США, отже на позивача поширюється дія гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".». В Ухвалі ВАСУ[4] зазначається: «З огляду на зазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо нікчемності договору банківського вкладу, як такого, що мав на меті штучне створення умов для отримання коштів від Фонду гарантування вкладів, оскільки на час укладання договору між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_5 його сторони не знали та не могли знати про прийняття у майбутньому рішення про ліквідацію банку та введення тимчасової адміністрації.».

 

            Про недобросовісність вкладників та їхню змову із працівниками банку.

            Той, хто хоч раз тримав у руках апеляційну скаргу від ФГВФО, чи, як мінімум текст їхніх заперечень, знатиме, що останні не скупі на різного роду «аргументи» для посилення своєї позиції. Втім, усьому є межа й суди почали надавати таким «аргументам» відповідну оцінку. Так, наприклад, в Ухвалі КААС[5] зазначається: «Доводи про наявність у працівників банку та позивача спільного умислу на неправомірні, на думку відповідача, дії не підтверджуються жодними доказами. Разом з тим, посилання відповідача на неправомірність дій працівників банку, як підстав нікчемності вкладу є необґрунтованими, оскільки такі обставини не можуть бути самостійною підставою для сумніву в добросовісності позивача як вкладника при виконанні умов договору банківського вкладу.».

 

            Права Фонду таки не є абсолютними.

            В номері Газети «Бухгалтерія» від 20.02.2017 року ми наводили, як один із аргументів проти позиції Уповноважених осіб, свою думку, щодо того, що перед повідомленням про нікчемність договору вкладника необхідно встановити факти, з яких така нікчемність випливає. Нарешті дана логічна послідовність була сприйнята судами і починає займати своє законне відображення у судових рішеннях. Так, наприклад, в Ухвалі ВАСУ[6] зазначається: «Водночас, право Уповноваженої особи на перевірку правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину.

Суди встановили, що жодна з перелічених підстав, вказаних у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не підлягає до застосування у спірних правовідносинах.».

 

            Зарахування коштів від третіх осіб — «не злочин»!

            У більшості випадків, під час «дроблення» великих депозитів використовується схема, за якої з одного депозитного рахунку здійснюється безготівкове перерахування коштів на депозитний рахунок третьої особи. І це також використовувалось Уповноваженими особами ФГВФО у свої аргументації, як доказ фіктивності операції. Втім, суди почали критично оцінювати дане твердження. Наприклад, в Ухвалі КААС[7] зазначається: «Також необґрунтованими є доводи відповідача про нікчемність укладеного Договору, з тих підстав, що кошти на рахунок Позивача були перераховані від третьої особи, виходячи з наступного.

Закон № 4452-VI не передбачає такої підстави для визнання правочину нікчемним, як-то: зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів для вкладника від третьої особи.

Окрім того, зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів для вкладника від третьої особи узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Так, статтею 1062 Цивільного кодексу України встановлено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу.»

 

            Замість висновка.

            З моменту публікації минулої статті судова практика у питанні включення вкладників «дроблених» депозитів змінилася докорінно. Раніше судді й слухати нічого не хотіли про «дроблені» депозити й відмовляли не заглиблюючись у деталі кожної конкретної ситуації. Зараз же суддів як підмінили. Чи обумовлюється це суспільним тиском на владу, або ж раптовим бажанням українських судів осягнути істинну суть цих правовідносин, вже не важливо. Головне, що у фізичних осіб, які ще й досі мають невиплачені депозити в проблемних банках, з’явилася реальна можливість повернути свої кошти назад. Справа за малим. Лишилось лише правильно підібрати аналогічні судові рішення та звернутися до суду із відповідним позовом. Втім, варто поспішати. Хто знає, якою буде судова практика ще через чотири місяці.