На чорне — біле, або як, із точки зору вкладника, аргументувати відсутність «дроблення» за його наявності.

- Мій любий друже, хто вам дозволить?

- Це не головне. Головне - хто мене зупинить?

Айн Ренд «Джерело»

Зберегти для бідних шляхом недоплати багатим. Мабуть саме із цього принципу виходив законодавець, який створив систему гарантування вкладів у нинішньому її вигляді.

Двісті тисяч гривень отримає особа від Фонду гарантування вкладів (далі— Фонд, ФГВФО), чий депозит «згорить» у банківській установі. Немає жодного значення загальна сума усіх вкладів фізичної особи в одному банку, нехай то десять депозитів по десять мільйонів, чи один на сто мільйонів. Двісті тисяч, це усе, на що можна розраховувати. Логіка тут проста. Сума гарантованого відшкодування, як правило, покриває більшість вкладів у банківських установах, а що до тієї меншості, які на рахунках тримали більшу суму коштів, ніж гарантується, то тут, як кажуть, звиняйте… Ставайте у чергу за своєю «двухсоткою».

Та хіба буде українська душа миритись із цією вселенською несправедливістю? Виходячи із кількості судових справ — не буде й не мириться. З огляду на кількість «луснувших» банків ця проблема набрала серйозних масштабів.

У цій статті ми проаналізуємо можливі дії вкладника, якому пропонують двісті тисяч гривень замість «мільйону», який він поклав до банку, та надамо правову аргументацію на користь цих позицій.

 

Що є «дробленням» на думку ФГВФО?

Під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів. Наприклад, із одного мільйонного депозиту вісімсот тисяч перераховується на чотири депозитних рахунки інших фізичних осіб, частками по двісті тисяч гривень. Таким чином усі п’ятеро отримають по двісті тисяч, що у купі становитиме той самий мільйон. Необхідні депозитні рахунки відкриваються на близьких чи рідних людей вкладника.

Проте, є одне але. Як правило, такі операції проводяться тоді, коли стає очевидним, що банківська установа переживає кризу, тобто напередодні введення тимчасової адміністрації.

Відповідно до ст.38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених законом.

Таким чином, проведені операції напередодні тимчасової адміністрації майже завжди потрапляють на перевірку Уповноваженій особі, яка, віднайшовши вищенаведені ознаки, не включає особу до переліку вкладників.

 

Як працює система?

Для того, аби вкладнику банку, який визнано неплатоспроможним, отримати гарантовану суму вкладу, потрібно пройти декілька етапів.

Відповідно до п.3 розділу 3 Положення «Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами» встановлено, що Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Згідно з п.3 того ж розділу перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом.

Пунктом 6 вищенаведеного Положення встановлено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

Проаналізувавши норми вищезгаданого Закону та Положення, можна дійти висновку, що наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи:

1) складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду;

3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру;

4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

5) виплата гарантованої суми вкладу.

  Варто зазначити, що ч.4 ст.26 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить наступний (вичерпний) перелік підстав, за яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти:

1) передані банку в довірче управління;

2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень;

3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред’явника;

4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб’єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

6) розміщені на вклад власником істотної участі банку;

7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку;

8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов’язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов’язань;

9) за вкладами у філіях іноземних банків;

10) за вкладами у банківських металах.

 

«Листи щастя», або із чого усе починається.

Після того, як кошти було розподіллено між депозитними рахунками, новоутворені вкладники звертаються за виплатою гарантованої суми вкладів і тут на них чекає неприємний сюрприз. Таким вкладникам повідомляють про їхню відсутність у переліку вкладників банківської установи. Після цього вкладники пишуть заяви-звернення до тимчасового адміністратора та долучають копії депозитних договорів.

Після спливу передбаченого Законом «Про звернення громадян» строку на розгляд звернення, тимчасовий адміністратор письмово повідомляє вкладника про результати розгляду його заяви. У відповіді повідомляється, що за рахунками вкладника прийнято рішення про обмеження операцій щодо виплати гарантованої суми вкладу, а також призначено перевірку операцій за рахунками, відкритими на його ім’я. Про строк, мотиви та підстави такої перевірки, як правило, тимчасовий адміністратор не зазначає, як і не вказує на підстави, які дають можливість прийняти рішення про не включення вкладника до переліку вкладників. На даному етапі вкладнику не повідомляється про те, що його депозитний договір визнано нікчемним, тимчасова адміністрація у такий спосіб бере безстрокову паузу для планування подальших дій та аналізу наявних документів

З цього моменту спілкування вкладника банківської установи із тимчасовою адміністрацією переходять у суто юридичну площину, де вкладнику потрібно потрапити у перелік, а тимчасовій адміністрації не допустити цього, оскільки це збільшує навантаження на ФГВФО. Для вкладника та його депозиту така ситуація не є вигідною, оскільки невизначеність за даних умов скоріше йде у мінус, аніж у плюс. Час спливає, а перейти до активної фази захисту неможливо, бо ФГВФО ще ні в чому не відмовив.

На даному етапі у вкладника є можливість «зачепитись» за факт його відсутності у переліку вкладників банківської установи та скаржитись на незрозумілі перевірки.

Частиною першою статті 26 Закону визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі гарантованої суми 200 000 гривень. Відповідно до ч.5 ст.45 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Таким чином, оскільки вимоги включаються автоматично за наявності відкритого у банку депозитного рахунку у межах 200 тисяч гривень, Уповноважена особа зобов’язана включити вкладника до переліку вкладників автоматично, або повідомити вкладника про нікчемність його депозитного договору. Закон не дає повноважень ФГВФО не включати фізичних осіб-вкладників (які мають депозити у межах гарантованої суми відшкодування) до переліку вкладників та обмежувати їх у праві на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладами. У будь-якому випадку, якщо у вкладника є депозит, який ще не визнано нікчемним, такий вкладник має відображатись у переліку вкладників банківської установи.

Стосовно перевірки, на яку так полюбляє посилатись ФГВФО, ч.7 ст.38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана провести інвентаризацію банківських активів і зобов’язань. Під час інвентаризації перевіряється наявність і відповідність балансової вартості фактичній вартості таких активів та зобов’язань неплатоспроможного банку.

Метою таких дій є інвентаризації активів та зобов’язань банку. Така перевірка не має жодного відношення до права вкладника на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу. Проведення інвентаризації не може бути підставою для відмови вкладнику у внесенні до переліку вкладників та у подальшому до загального реєстру вкладників. Інвентаризація також не може бути підставою для відстрочення включення вкладника до вищезгаданого переліку та реєстру, адже перелік вкладників, згідно з п.3 розділу 3 Положення «Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами», має бути переданий до Фонду гарантування вкладів протягом 3 днів.( ч.7 ст.38 Закону щодо проведення інвентаризації банківських активів і зобов’язань протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації стосується періоду тимчасової адміністрації, а п.3 розділу 3 Положення стосується періоду трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).

Враховуючи власний практичний досвід, можна сказати, що позиватись до суду на даному етапі малоефективно, оскільки час, який пройде до початку судових слухань може бути більшим, ніж пауза, яку бере ФГВФО. Може статися так, що після подання позову вкладник отримає повідомлення про нікчемність депозитного договору й сенс у поданому позові зникне.

Оптимальнішим способом захисту на даному етапі буде подання скарги до ФГВФО на дії Уповноваженої особи. Вірогідність її задоволення не висока, проте вкладник із початку конфлікту матиме задокументовану хронологію неправомірних дій з боку Уповноваженої особи, що у подальшому допоможе у формуванні правової позиції для позову про включення до реєстру вкладників.

Для підсилення правової позиції, викладеної у скарзі, можна скористатись посиланням на відповідні судові рішення, де оскаржувались подібні дії Уповноваженої особи. Наприклад, Окружний адміністративний суд міста Києва у Рішенні по справі № 826/12320/15 зазначає:

«Посилання позивача на право Уповноваженої особи Фонду обмежувати здійснення банком будь - яких операцій не приймаються судом до уваги з огляду на те, що положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" прямо передбачено можливість виплати під час тимчасової адміністрації коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників, також те, що обмеження здійснення банком операцій Уповноваженою особою Фонду має бути зумовлено наявністю певних обставин, а не лише наявністю права на здійснення відповідного обмеження.

Відповідачем 2 та Відповідачем 3 доказів та обґрунтувань на підтвердження наявності обставин, які б зумовлювали відсутність правових підстав для включення позивача до Списку вкладників, які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок цільової позики Фонду, згідно з додатком 3 до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №14 від 09.08.2012 наведено не було.».

            Таким чином, коли Уповноважена особа не включає вкладника до переліку та не повідомляє останнього про нікчемність депозитного вкладу, а просто затягує час посилаючись на незрозумілі перевірки без наведення відповідних пояснень, такі дії Уповноважено особи є неправомірними. І це, як мінімум, розуміють в Окружному адміністративному суді.

У Постанові Чернігівського Окружного адміністративного суду по справі №825/607/15-а зазначено:

«Таким чином, суд має всі підстави вважати, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не включено позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому така бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є протиправною.

Аналогічної правової позиції щодо необхідності включення особи до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалах від           21 листопада 2013 року №К/800/33412/13, від 21 листопада 2013 року №К/800/33416/13, від 22 травня 2014 року №К/800/16622/14, від 22 травня 2014 року №К/800/15485/14.».

            Не можна сказати, що кількість таких судових рішень може свідчити про наявність сталої практики, проте вони є й їх варто та необхідно використовувати. На війні, як то кажуть, усі засоби згодяться. Вірно?

 

            «Нікчемний депозит». Гра почалась.

            Якщо ФГВФО стосовно якогось із вкладників взяв паузу, описану у попередньому розділі цієї статті, то з високою ймовірністю можна спрогнозувати, що такий вкладник отримає повідомлення про нікчемність депозитного вкладу.

В арсеналі Фонду є вичерпний перелік підстав, які дають змогу Уповноваженій особі визнати той, чи інший депозитний договір нікчемним. Нас цікавить лише та підстава, яка стосується «дроблених» депозитів, тобто п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Саме цю норму Фонд використовує для повідомлення про нікчемність «дроблених» вкладів.

Згідно з даною нормою договори визнаються нікчемними, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Дане повідомлення є відправною точкою для початку судового процесу щодо включення вкладника до переліку та реєстру вкладників.

На даному етапі загострюється питання наявності якісної правової позиції, а у ситуації, коли «дроблення» депозиту таки мало місце, це стає проблемою й вкладнику доводиться шукати аргументи там, де їх досить мало.

            Розібравши вищезгадану норму на її складові частини, можна виділити декілька ключових аспектів, на яких можна побудувати правову позицію.

  По-перше, договори банківських вкладів, як правило, є типовими (шаблонними) договорами, які укладаються із безліччю осіб. Такі договори створюються банками під різноманітні фінансові програми, вони не є індивідуально розробленим під умови конкретного вкладника, не містить поліпшених умов щодо відсоткової ставки конкретного вкладника, чи інших правових особливостей, які надавали б можливість отримати додаткові вигоди у порівнянні з іншими вкладниками. Якщо у Вас саме такий договір, то варто задуматись над правовою аргументацією щодо приналежності вкладника до цього пункту в цілому, оскільки у нормі чітко прописано: правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг).

То ж Фонд має пояснити який платіж, чи передачу майна передбачає депозитний вклад, та які переваги(пільги) отримав конкретний вкладник, депозитний договір якого визнано нікчемним. Київський апеляційний адміністративний суд у Постанові від 19.03.2015 року по справі № 826/31/15 висловився із цього приводу наступним чином: «Вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайний, може вважатися лише вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто такі умови не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку (відсутності доказів) такі умови договору не можна вважати індивідуальними.

Отже обставини щодо наявності визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочину, не знайшли свого підтвердження, відповідачі належних та допустимих доказів щодо цього не надали.

Крім іншого, колегія суддів вважає нормативно необґрунтованими доводи про те, що кошти на рахунок позивача надходили внаслідок «дроблення рахунку іншого клієнта»

            По-друге, у вищенаведеній нормі фігурує поняття: «кредитор». І з цим також можна попрацювати. Стаття 510 ЦК встановлює, що сторонами у зобов’язанні є кредитор та боржник. І ця загальна конструкція є стандартною у цивільних правовідносинах. Проте, Закон «Про систему гарантування вкладів» є законом спеціальним і його положення дещо відрізняються від положень ЦК. Вищезгаданий Закон не ототожнює поняття вкладника й кредитора.

Згідно ст.2 вищенаведеного Закону встановлено, що:

1)      вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката;

2)      кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов’язань;

Проаналізувавши визначення можна дійти висновку про неможливість ототожнення цих понять за замовчуванням хоча б із тієї причини, що не кожен кредитор є вкладником банківської установи. Такої ж думки, наприклад, притримується й Окружний адміністративний суд міста Києва у Постанові від 04.03.2015 року по справі №826/1215/15: «Згідно пояснень представника уповноваженої особи на ліквідацію судом встановлено, що нікчемність обумовлюється зокрема положеннями п.7 ч.3 ст. 38 Закону згідно якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Аналіз вказаної норми закону дає підстави суду стверджувати, що, по-перше, вказана норма стосується на початку не вкладника, а кредитора банку, по-друге, обумовлено наявність дій такого кредитора на підставі договору з банком. Тобто такі дії як платіж чи передача майна (а не розміщення вкладу) повинні бути передбачені в угоді між банком та кредитором.

Як вбачається судом з матеріалів справи, позивач є вкладником, а не є кредитором банку, не укладав договорів з банком про здійснення платежу чи передачі майна. Позивач як вкладник не має жодних переваг по відношенню до інших вкладників чи кредиторів банку (ані підвищених процентних ставок, ані інших пільгових умов по відношенню до третіх осіб - вкладників). Зворотнього судом не встановлено, а відповідачем належними і допустимими доказами не доведено.

Доводи відповідача щодо переваги у формі отримання гарантованої суми коштів судом не приймаються як обґрунтовані, оскільки такі, по-перше, суперечать змісту положень Закону, по-друге, такі (переваги) не передбачені договором банківського вкладу.».

 

«Абсолютність» прав Фонду.

            ФГВФО у своїх діях полюбляє займати позицію скупості та вельможності. «У вас перевірка», «у вас нікчемність», «операції по вашому рахунку обмежені». Листи від ФГВФО, як правило, лише констатують запроваджені Фондом дії та не пояснюють підстави, аргументи чи мотиви на користь таких рішень. Вкладників це, звісно, обурює й до суду надходять тисячі позовів про неправомірність дій ФГВФО.

  Зі свого досвіду можу сказати, що оскаржувати саме неправомірність дій Фонду не найраціональніший вихід. За таких обставин вкладникам не варто заперечувати, що ФГВФО має право перевіряти правочини на їх нікчемність відповідно до наданих законодавством повноважень, вкладникам варто заперечувати проти необґрунтованих висновків Фонду щодо нікчемності правочину, адже такі рішення мають бути належним чином обґрунтованими. Тут на допомогу може прийти аж сам Вищий адміністративний суд України, який у своїй Постанові від 04.08.2015 по справі № К/800/24809/15 зазначив: «Викладене означає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.».

 

Висновок.

Підводячи підсумок варто зазначити, що адміністративні суди перевантажені позовами, які пов’язані із депозитами вкладників «луснувших» банків. Такий вал судових справ впливає на бажання суддів вчитуватись та вдумуватись у кожну конкретну справу. Більше того, більшість подібних справ слухається у режимі письмового провадження, де ймовірність формального підходу до правового аналізу справи значно зростає, а це означає, що для того, аби вашу позовну заяву хоча б досконало прочитали, необхідно готувати її з неймовірною точністю, цікавістю та неординарністю. В цілому ймовірність задоволення позову на користь вкладника, де дійсно існує факт «дроблення» депозиту — невисока. Суддів у таких спорах, як правило, цікавить лише одне питання: який баланс депозитного рахунку був у особи, яка перераховувала кошти, Уповноважена особа із радістю порушить банківську таємницю та наддасть необхідні відомості у суді. Якщо сума на рахунку перевищувала гарантований ліміт для відшкодування, вивчення інших аргументів на користь вкладника буде суто формальним.

На сьогоднішній день існує ряд проблем й щодо самої можливості оскарження нікчемності депозитних договорів. Найголовніше, це невизначеність у питанні підвідомчості справ, де однією зі сторін виступає ФГВФО. Господарські, адміністративні та загальні суди влаштували такий собі «футбол» із справами подібного характеру, ніяк не домовившись у питанні: хто ж таки має слухати справи по Фонду. Проблемою є й сам Закон «Про систему гарантування вкладів», який вже довгий час знаходиться у провадженні Конституційного суду України з питань відповідності цього Закону положенням Конституції України. Лише на цій підставі багато судових проваджень були призупинені на невизначений час, а вкладники потрапили у такий собі цуцванг, оскільки позови начебто й подані, проте ніхто нічого не слухає й не вирішує, а час, відведений на виведення банку із ринку, спливає, разом із коштами на погашення вимог вкладників.

 

Нормативна база:

Цивільний кодекс України

Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV;

Закон «Про систему гарантування вкладів»

Закон від 23.02.2012 № 4452-VI;

Положення «Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами»

Рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 09.08.2012 № 14.