Записки адвоката. Одноосібне поручительство: без гідності — негідник.

Переконаний, що ніхто не буде заперечувати твердження про те, що адвокат у своєму арсеналі правових інструментів для захисту клієнта має значно менше, ніж слідчий чи прокурор, як представники сторони обвинувачення. Я вже не кажу про ресурси для зловживань своїми процесуальними правами, виключно про законну реалізацію тих можливостей, які є в чинному КПК. З огляду на це адвокату вкрай важливо якісно використовувати те, що є, аби полегшити життя свого підзахисного, оскільки будь-який згаяний шанс може коштувати клієнту місяців, а то й років згаяного життя.

            Однією з ситуацій, коли перед очима клієнта починає пробігати усе його минуле — це обрання останньому запобіжного заходу. Процедура, яка може поділити життя людини на «до» та «після». Особливо це стосується тих ситуацій, коли для раніше не судимого клієнта просять обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Не менш значущим потрясінням може бути й цілодобовий домашній арешт, обрання якого також не обіцяє клієнту нічого хорошого, окрім втрати можливості отримувати доходи, утримувати родину, сплачувати платежі за кредитом тощо. В плані створення для особи психоемоційного тиску цілодобовий домашній арешт мало чим відрізняється від взяття під варту.

В таких ситуаціях для адвоката вкрай важливо зробити усе, аби його клієнт за будь-яку ціну залишився на свободі. Як фізичній так і психоемоційній. Для цього потрібно запропонувати суду альтернативний запобіжний захід, який не пов’язаний з обмеженням волі підзахисного. Одним із таких варіантів, відповідно до ст.176 КПК, є особиста порука.

            Підзахисні, дізнаючись про існування такого виду запобіжного заходу, починають чіплятись за нього як за рятувальну соломинку, оскільки, кожен з нас має знайомих знайомого, які є успішними людьми в якійсь із галузей діяльності, що, теоретично, на думку віддалених від юриспруденції людей, може означати, що якщо вони приведуть такого знайомого начальника ЖЕО/дільничого/лікаря до суду, то їм вдасться затвердити особисту поруку. Втім, із цим є певні проблеми.

            Відповідно до ч.2 ст.180 КПК встановлено, що кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

            Справа в тому, що КПК не містить визначення поняття «особлива довіра», що надає суду виключне суб’єктивне право оцінювати хто має таку довіру, а хто ні. Якщо ви зараз, читаючи даний допис, як раз готуєтесь представити у суді таку «надлюдину», то, керуючись вже власним досвідом та помилками, можу надати з цього приводу декілька порад, проаналізувавши які ви, можливо, подивитесь на підготовленого поручителя під іншим кутом. Це може бути корисно, якщо на кону для підозрюваного стоїть майже все.

            Отже, у доктрині кримінального процесуального права досі не сформовані чіткі критерії, за якими особу однозначно визнають такою, що заслуговуює на особливу довіру, або ні. Постійно ведуть правові дискусії серед вчених, висуваються різні концептуальні образи особи поручителя. Втім, дотримання нижчеописаних порад дозволить значно збільшити ймовірність позитивного результату у вигляді застосування особистої поруки, як альтернативного запобіжного заходу для підозрюваного.

 

Порада №1. Не шукайте особу серед близького кола осіб.

Існує досить велика кількість вчених, які стверджують, що, не дивлячись на те, що особа поручитель повинна бути знайома з підозрюваним не менше п’яти років, між поручителем та підозрюваним не повинно бути родинних чи професійних зв’язків. Поручитель не повинен бути співмешканцем, або колегою по роботі.

 

Порада №2. Не обирайте лише за статусом.

Не дивлячись на те, що, за замовчуванням, існує усталена думка про те, що поручитель має бути особою високих моральних цінностей, мати відповідний соціальний статус (державний діяч, науковець, відомий лікар тощо), це не є єдиним критерієм з оцінки наявності фактору «особливої довіри». Суд не менш критично буде оцінювати й реальне бажання та зацікавленість поручителя сприяти правоохоронним органам у їх діяльності, а також наявність поваги до поручителя з боку особи, якій обирається запобіжний захід, з метою оцінки можливостей поручителя впливати на таку особу.

 

Порада №3. Професійні досягнення не свідчать моральні якості.

Не варто обґрунтовувати високоморальність особи поручителя її професійними досягненнями. Це не тотожні поняття. Попіклуйтесь про те, аби до документів, які підтверджують професійний успіх було також додано докази про те, що дана особа дійсно притримується високих моральних цінностей. Такими доказами можуть бути документи, які свідчать про відсутність судимостей або вчинення адміністративних правопорушень, благодійна діяльність, державні нагороди, які отримано за дії у соціально-політичній сфері, позитивний досвід із взяття на особисті поруки інших осіб тощо.

 

Порада №4. Майновий стан поручителя та стан його здоров’я.

Майновий стан поручителя також є важливим аспектом з огляду на наступне. По-перше, відповідно до ч.5 ст.180 КПК, у разі невиконання поручителем взятих на себе зобов’язань, йому доведеться сплатити штраф від 11 895 до 47 580 гривень. По-друге, поручитель повинен мати фінансовий ресурс у разі потреби доставити особу до правоохоронних органів чи суду. У зв’язку з цим, якщо ви приведете високоморального вченого-пенсіонера, що ледь зводить кінці з кінцями проживаючи на мінімальну пенсію, заява про поруку буде навряд задоволена. То ж попіклуйтесь про обґрунтування належного фінансового стану поручителя.

Щодо віку та стану здоров’я, то поручителя слід шукати серед осіб, які ще не дійшли до статусу «нічого втрачати», усвідомлюють суть того, що відбувається та мають фізичну змогу відповідати за свої вчинки й розуміти їх наслідки.

 

Порада №5. Авторитет поручителя для підозрюваного.

Для успішного обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки доведеться переконати суд у тому, що особа, якій обирається запобіжний захід, має до поручителя високий рівень довіри та поваги. Слово поручителя для нього є непорушним, а сам факт гіпотетичного притягнення до відповідальності поручителя, підрив його авторитету чи розрив із останнім соціальних зв’язків є гіршим для особи, ніж обрання для неї більш вагомого запобіжного заходу. Цей аспект є виключною зоною відповідальності адвоката, який готуватиме особу до запобіжного заходу.

 

Використання вищенаведених порад не гарантує результат у вигляді поручительства, втім значно підвищує  шанси на успіх. Втім, не варто забувати про роботу із самим клієнтом та його підготовкою до судового засідання. Не рідко судді «ловлять» сторону захисту на тому, що адвокат просить застосувати до клієнта альтернативний запобіжний захід у вигляді особистої поруки, представляє особу поручителя, а сам клієнт, у своїй промові клопоче про відмову у задоволені клопотання щодо застосування запобіжного заходу в повному обсязі без згадки про альтернативне прохання у разі прийняття судом рішення про застосування запобіжного заходу, розглянути судом можливість застосування особистої поруки. Така неузгодженість позицій одразу свідчить про те, що вся історія із проханням поручительства є суто формальним способом «відбитися» від запобіжного заходу, організованим адвокатом та не береться судом до уваги.

Замість підсумку. Аналізуючи вищевикладене можна дійти до наступних висновків. Застосування одноосібної особистої поруки є вкрай складним процесом, вдаватись до якого варто тільки тоді, коли інші способи поручительства неможливі. Повноваження суду в частині тлумачення наявності «особливої довіри» до особи ускладнюють можливість адвоката прогнозувати позитивний для клієнта результат. Загалом варто враховувати велику кількість факторів щодо особи поручителя: вік, освіта, фах, наявність нагород та відзнак, визнання суспільством, стан здоров’я, відсутність психічних розладів, матеріальний стан, репутація тощо.